Блокада Ормузу: прояв відчаю Трампа чи новий козир у перемовинах

Небезпечна гра Коли президент США Дональд Трамп заговорив про можливу блокаду Ормузької протоки, це прозвучало як грім серед ясного неба: один із найважливіших морських маршрутів світу опинявся під ще більшою, ніж раніше, загрозою. Аразом із нимі стабільність глобальної економіки.
Блокаду було офіційно запущено 13 квітня 2026 року, вона не скасована і продовжує діяти зараз: США контролюють рух суден і вже розвернули щонайменше шість кораблів. Тобто формально операція активна і виконується.
Чому ж прийнято таке рішення? Схоже, що за гучною заявою Трампа стоїть не лише сплеск емоцій через невдачу в іранській війні (чи то ба більше, навіть його божевілля) . Це може бути й частиною складнішої політичної гри.
Як відомо, переговори між Штатами та Іраном зайшли у глухий кут під час попереднього раунду в Ісламабаді, куди спеціально літав віцепрезидент США Джей Ді Венс. І саме у цей момент Вашингтон підіймає ставки. “Це типовий приклад примусової дипломатії, коли військовий тиск використовується для повернення опонента за стіл переговорів”, – зазначає аналітик Atlantic Council Фредерік Кемп. Тобто, це не зовсім жест відчаю, а швидше ризикована ставка на те, що Іран не витримає аж такого економічного тиску. Адже є важливий момент, котрий часто пропускають: США блокують не сам прохід через Ормуз, а судна, що йдуть у іранські порти або ж з них. Тобто, транзитні судна можуть проходити, але іранська торгівля під ударом.
При цьому український підприємець та суспільний діяч Валерій Пекар зазначає, що “Трамп часто діє через підвищення ставок – створює кризу, щоб потім пропонувати її розв’язання на своїх умовах”.
А глава Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос зауважує, що “для Вашингтона важливо не допустити, аби Іран сам визначав правила гри в Ормузі,тому США намагаються перехопити ініціативу”.
Водночас низка європейських політиків категорично проти блокади Ормузу. Зокрема, британський прем’єр Кір Стармер прямо заявив, що Лондон не підтримує блокаду і не братиме участі й наголосив, що Британія “не буде втягнута у війну”. Й глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн не підтримала блокаду прямо, але фактично її розкритикувала, заявивши, що відновлення свободи судноплавства критично важливе. Тобто, ЄС робить акцент не на тиску, а на деескалації.
Китай також різко розкритикував блокаду як “небезпечну та дестабілізуючу”: для Пекіну це питання енергетичної безпеки, тому він виступає проти будь-яких обмежень.
Водночас більш чи менш жорстко проти висловилися й Німеччина, Італія, Іспанія, Данія, Люксембрг, Румунія, а також близькі союзники США Японія, Австралія та Південна Корея.
Чому це так боляче для світу? Нагадаємо, через Ормузьку протоку проходить приблизно п’ята частина світової нафти. І будь-які обмеження миттєво відчувають усі, від трейдерів у Лондоні до водіїв на заправках у Києві. “Навіть короткострокове порушення руху через Ормуз має глобальні наслідки для цін і енергетичної безпеки”, – нагадує експерт Міжнародного енергетичного агентства Фатіх Біроль. Однак американська блокада виявилася не такою вже й непрозорою: за деякими даними, щонайменше чотири ірансько-пов’язані судна пройшли протоку після американського блокування, а загалом близько восьми кораблів (включно з танкерами) перетнули Ормуз у перший її день (окремі дані говорять навіть про десятки суден, що не зупинилися). Венс стає “талісманом невдачі” Парадоксально, але саме ескалація може повернути сторони до діалогу: адже зараз американо-іранські переговори фактично заморожені, але не мертві. “Такі кроки можуть як зруйнувати дипломатію, так і створити нові стимули для переговорів – усе залежить від того, чи залишаються відкритими канали зв’язку”, – вважає політолог із Chatham House Санам Вакіль. І вони, схоже, залишаються: посередники вже намагаються знову посадити сторони за стіл переговорів.
Станом на зараз контакти між США та Іраном фактично зведені до жорсткого торгу: обидві сторони висувають максималістські вимоги, залишаючи небагато простору для швидкого компромісу.
Позиція адміністрації Трампа максимально жорстка і значно ширша, ніж просто ядерне питання. Це повна відмова Ірану від ядерної програми (припинення збагачення урану, демонтаж частини ядерної інфраструктури, міжнародний контроль).
Окрім того, Вашингтон хоче гарантій свободи судноплавства в Ормузі, відсутності будь-яких тарифів або обмежень з боку Ірану, фактично намагаючись забрати у Тегерана важіль впливу на світову торгівлю.
Йдеться також про згортання регіонального впливу Ірану: це підтримка проксі-груп (у Ємені, Лівані, Іраку) й загалом військова присутність у регіоні. США вимагають суттєвого зменшення цієї активності.
Адміністрація США, таким чином, хоче отримати не частковий компроміс, а комплексну домовленість, котра охоплює безпеку, енергетику і регіональну політику, й фактично переформатовує роль Ірану на Близькому Сході.
Натомість Іран вимагає негайного зняття санкцій (доступ до міжнародних фінансів, відновлення експорту нафти, розблокування активів), без цього Тегеран не готовий до серйозних поступок.
Серед інших іранських вимог – визнання права на ядерну програму (можливі лише обмеження, але не демонтаж). Тобто, це повернення до логіки угоди 2015 року, але без нових жорстких умов.
Йдеться й про припинення військового тиску Штатів: скасування блокади Ормузької протоки, відмову від погроз і військової ескалації.
Й, якщо спростити, позиції виглядають так: США прагнуть мати “менше Ірану в усьому”, а Іран хоче більше суверенітету і менше тиску, саме тут і є глухий кут.
Тож не дивно, що 12 квітня Венс заявив, що США та Іран не дійшли згоди після переговорів в Ісламабаді. За словами Венса, Іран відмовився прийняти умови США, зокрема, Сполучені Штати не побачили “фундаментального зобов’язання” Тегерана не розробляти ядерну зброю. “Ми провели низку змістовних дискусій з іранцями, і це хороша новина. Погана новина в тому, що ми не досягли угоди, і я думаю, що це погана новина для Ірану в набагато більшій мірі, ніж для Сполучених Штатів Америки”, – виправдовувався тоді віцепрезидент США за провал. Поки ж новий раунд перемовин нібито намічається, але ще не затверджений остаточно. Є важливий дедлайн: чинне перемир’я може закінчитися приблизно 21-22 квітня.
Між тим “король хаосу” Трамп 14 квітня, відповідаючи на запитання чи закінчилася війна в Ірані, раптово зазначив: вона справді “вже завершилася”. “Я щойно поспілкувалася з президентом. Він багато говорив про економіку, про війну з Іраном, про НАТО. Одну його фразу наведу окремо. Я сказала йому: “Ви постійно говорите про цю війну так, ніби вона вже в минулому. Вона вже закінчилася?” Він відповів: “Вона закінчилася”, – повідомила журналістка Fox News. Ірина Носальська