Трамп прагне обмежити дію 5-ї статті НАТО для певних країн

Дональд Трамп розглядає можливість кардинальної реформи НАТО задля тиску на країни, що не забезпечують належне фінансування оборонного сектору. Якими можуть будуть наслідки таких кроків для глобальної стабільності та чи варто Україні на фоні того, що НАТО змінюється форсувати приєднання до цієї організації? Плати, щоб брати участь Президент США Дональд Трамп розглядає радикальні зміни в структурі НАТО, щоб покарати країни, які не виконують його вимоги щодо фінансування оборони. Про це пишуть західні ЗМІ, зокрема The Telegraph та Financial Times, посилаючись на джерела в оточенні президента.
Трамп хоче обмежити союзників в ухваленні рішень і навіть позбавити їх права на застосування 5-ої статті альянсу, якщо вони не збільшать витрати на оборону до 5% ВВП. Згідно з пропозиціями Трампа, держави, які не досягли нового цільового показника, можуть бути усунуті від рішень про розширення альянсу, спільні місії та застосування статті 5 про взаємну оборону. “Наше розчарування в європейцях цілком реальне. Будь-якій країні, яка не платить 5%, не має бути дозволено голосувати щодо майбутніх витрат НАТО”, – пише The Telegraph. За даними видання, президент США також знову обговорює можливість виведення американських військ із Німеччини – крок, який він розглядав із моменту повернення на пост глави держави.
Представники НАТО підтвердили The Telegraph, що американські офіційні пропозиції поки що не було представлено у штаб-квартирі в Брюсселі. Проте на дискусійних форумах США вже наполягали на моделі “плати, щоб брати участь”. “Ви не повинні мати можливість голосувати за виділення коштів на майбутні потреби, якщо ви не платите”, – наголосило джерело The Telegraph. Ультиматум Трампа НАТО Інформація про радикальні плани Трампа щодо реформування НАТО базується на серії офіційних кроків та його публічній риториці протягом останнього року. Зокрема, під час знакової зустрічі лідерів Альянсу в Гаазі у червні 2025 р., яку журналісти згодом охрестили “самітом Трампа”, країни-члени під потужним тиском Вашингтона офіційно погодилися на безпрецедентне підвищення оборонних витрат до 5% ВВП до 2035 р. Президент США особисто лобіював це рішення, відкрито заявляючи, що попередній поріг у 2% є застарілим і недостатнім для сучасних викликів. Ця позиція була остаточно закріплена в новій Національній оборонній стратегії США (NDS), представленій у січні 2026 р., де зафіксовано курс на “перекладання тягаря” безпеки безпосередньо на європейських партнерів. У документі прямо вказується, що рівень американської військової підтримки тепер прямо залежить від фінансової дисципліни союзників.
Сам Трамп неодноразово підкріплював ці стратегічні зміни жорсткими ультиматумами у своїх виступах. “Ми більше не можемо бути країною, яка платить за захист інших, поки вони самі не дбають про власну безпеку”, – казав він. Усі країни НАТО вперше досягли оборонних витрат у 2% ВВП
Сьогодні всі країни-члени альянсу витрачають на оборону щонайменше 2% ВВП, цього показника вони досягли вперше. Але Трампу цього недостатньо, його мета в 5% стане ключовим питанням на саміті в Анкарі наприкінці року.
Ще у 2014 р. норму у 2% ВВП виконували лише три країни, проте під впливом повномасштабного вторгнення Росії в Україну та системного тиску Вашингтона до 2025 р. всі 32 члени НАТО вперше в історії досягли цього показника. “За 2025 р. всім країнам-членам НАТО вдалося збільшили свої видатки на оборону, досягнувши показника у 2% від ВВП або й навіть перевищити його, незважаючи на різницю у витратах”, – сказав генсек НАТО Марк Рютте. За його словами, всі 32 члени НАТО досягли цільового показника у 2% ВВП у 2025 р. Багато країн перевищили мінімальний поріг і в 2025 р. спостерігалося 20% зростання витрат Європи та Канади на оборону порівняно з 2024 р., а саме – збільшення до 574 млрд дол.
Зокрема, у 2025 р. Іспанія, Португалія, Албанія, Бельгія та Канада витратили найменшу частку ВВП на оборону (2%).
При цьому Польща мала найвищі витрати у відсотках від ВВП серед членів Альянсу (4,3%), тоді як Литва, Латвія, Естонія та Данія значно перевищили позначку у 3%. “Ми досягли значного прогресу в питанні оборонних інвестицій, і сьогодні НАТО є сильнішим, ніж будь-коли раніше. У 2025 р. вперше всі члени Альянсу виконали узгоджену у 2014 р. мету щодо виділення щонайменше 2 % ВВП на оборону. Багато хто з них пішов набагато далі”, – зазначив генсек. За словами Рютте, це свідчить про те, що члени НАТО усвідомлюють зміни в безпеці та необхідність виконання наших спільних зобов’язань. Чи варто Україні прискорювати вступ до НАТО? Нинішній стан взаємин між Україною та Північноатлантичним альянсом досяг історичного максимуму, коли політичний діалог і практичне військове співробітництво фактично перетворили Київ на невід’ємну частину європейської оборонної архітектури.
Видання The Telegraph слушно зауважує, що рівень довіри та регулярна координація зі штаб-квартирою НАТО дозволяють багатьом союзникам уже зараз розглядати Україну як майбутнього члена родини. Проте за лаштунками цієї інтенсивної інтеграції та спростування російських міфів про “загрозу розширення” ховається значно складніша реальність, яка змушує серйозно замислитися: чи справді приєднання до Альянсу в його нинішньому вигляді є тією самою кінцевою гарантією безпеки, якої ми прагнемо.
Сучасні внутрішні трансформації всередині самого НАТО, значною мірою зумовлені політикою адміністрації Трампа, ставлять під сумнів непорушність основоположних принципів організації. Коли ключовий донор і лідер Альянсу починає відкрито говорити про перегляд 5-ї статті та запровадження моделі “плати, щоб брати участь”, сама суть колективної оборони зазнає неминучої ерозії. У ситуації, де захист союзника стає не автоматичним обов’язком, а предметом фінансового торгу чи політичної доцільності, поспіх України щодо вступу може виявитися гонитвою за формою, яка стрімко втрачає свій первісний зміст.
З огляду на те, що Україна вже відіграє критичну роль у безпеці континенту і де-факто володіє однією з найбільш боєздатних армій світу, стратегічна пауза або пошук альтернативних безпекових форматів може бути значно більш прагматичним кроком. Політичні бар’єри та зовнішній тиск можуть парадоксально зіграти на користь Україні, даючи час розбудувати власну оборонну самодостатність і зміцнити прямі двосторонні союзи, які часто працюють швидше за неповороткі бюрократичні механізми.
Тож, поки НАТО шукає свій новий шлях у 2026 р., намагаючись збалансувати внутрішні суперечності, Україна має зосередитися на зміцненні власної суб’єктності. У сучасному світі реальна воєнна потужність та здатність захистити себе власними силами часто важать значно більше, ніж формальні підписи під договорами, чия дієвість дедалі частіше стає об’єктом політичних маніпуляцій та фінансових ультиматумів.
Вікторія Хаджирадєва